Mangup also known as Mangup Kale (kale means fortress) is a historic fortress in Crimea, located on a plateau about 9 miles due east of Sevastopol (ancient Chersones). According to the 6th-century Byzantine historian Procopius of Caesarea, the region of Dory or Doros was settled by those Ostrogoths who refused to follow Theodoric the Great in his invasion of Italy in the 490s, marking the beginning of the Crimean Goths and their homeland, Gothia. Archaeological excavations have demonstrated the establishment of Christian basilicas, fortifications and cave settlements (alongside Mangup also at Eski Kermen etc.) during the 6th century. By the late 7th or early 8th century, a new bishopric, the Metropolis of Doros, was established in the region. Crimean Gothia was conquered by the Khazars in the early 8th century, and later in the 8th century was the center of an unsuccessful Gothic revolt against Khazaria led by Bishop John of Gothia. As a result of the Khazar conquest, the name Dory/Doros disappeared after the 9th century and was replaced by Mangup, first attested ca. 960, although the early medieval name may have survived in a corrupted form in the name of the Principality of Theodoro, which existed in the area in the late Middle Ages. In the mid-10th century, the Crimean Goths were Khazar vassals, before falling under the influence of competing powers: the Kievan Rus and the Kipchak tribal confederacy. The town was severely damaged by an earthquake in the 11th century, yet managed to maintain autonomy during the Mongol conquest of Crimea but was compelled to pay tribute to the Great Khan. In ca. 1223, the towns of Gothia may have been tributary to the Empire of Trebizond, and in the late 13th/early 14th century Mangup became the centre of the Principality of Theodoro, whose ruling elite maintained Byzantine traditions and the use of the Greek language. The ruling dynasty, stemming from the area of Trebizond, was called Gabras (in Greek) or Chowra (in Turkish). In the late 14th century, one branch of the dynasty emigrated to Moscow, where they established the Simonov Monastery. The Khovrins, as they came to be known, were hereditary treasurers of Muscovy. In the 16th century, they changed their name to Golovin. Between 1395 and 1404, Theodoro was under the control of Timur, but its prince, Alexios, managed to regain his independence after Timur's death, and his successors maintained it until the Ottoman conquest in 1475. In 1475, Stephen III of Moldavia sent his brother-in-law, Alexander Gabras, to Mangup with the purpose of replacing a local ruler from the Gabras family, who was Alexander's own brother and vassal to the Ottomans. In May that same year, the Ottoman commander Gedik Ahmet Pasha conquered Caffa and at the end of the year, after five months of besieging Mangup, the city fell to the assault. While much of the rest of Crimea remained part of the Crimean Khanate, now an Ottoman vassal, former lands of Theodoro and southern Crimea was administered directly by the Sublime Porte. The town's inexorable decline continued. In 1774 the fortress was abandoned by the Turkish garrison. The last inhabitants, a small community of Karaims, abandoned the site in the 1790s.

Мангуп, Дорос — древнє місто-фортеця, столиця князівства Феодоро, згодом турецька фортеця. Знаходиться на Мангупському плато (гора Баба-кая) у Криму неподалік села Ходжа Сала Бахчисарайського району. Вже кілька століть, як його покинули останні жителі. Висота гори над рівнем моря 584 м. Мангупське плато закінчується скелястими обривами (до 70 м), північний схил прорізаний трьома ярами: Капу- дере («капу» — вхід, брама; «дере» — яр), Гама- дере (Банний яр), Табана-дере (Шкіряний яр). Між ярами — чотири миси: Тешклі-бурун (Дірявий мис), він порізаний печерами; Єллі або Еллі-бурун (Вітряний або — Еллінський мис); Чуфут-Чоарган-бурун (мис заклику іудеїв або караїмів) і мис Чамни-бурун — (Сосновий мис). Мангуп відносять до так званих печерних міст. Сама природа створила мис Теклі-Бурун у вигляді бастіону. Людям залишилось тільки відокремити цей вузький, обмежений прірвами стрімчак оборонною стіною, довжина якої сягає 102 м, а товщина — 2,8 м. По периметру мису тягнуться численні підземні споруди, більшість яких використовували в якості військових казематів, вигідно розташованих для знищення неприятеля зверху. На території мису помітні сліди вирубок вапняку для мурування стін. Тут знаходилась дозорна вежа й печерні каземати, що охороняли підступи до головних воріт Мангупа. У підвалини вежі ведуть сходи, які виводять у простору підземну камеру, передня стіна якої зруйнована й утворює великий отвір, що послужив назві мису: «теклі» означає «дірявий». З печери ще одні сходи ведуть до в'язниці — великої підземної камери з опорним стовпом для підтримання покрівлі. На кам'янистій поверхні мису видно велику кількість вироблених у скелях споруд для збирання води, для віджиму винограду, а також склепів і часовень. Цікавою гірничою виробкою є споруджена у вапнякових породах вертикальна шахта глибиною 23,6 м, яка поєднувала водоносну щілину й природний грот-накопитель . Привертає увагу печерна церква Мангупа. Природний грот перед храмом використовували в якості двору, навпроти розміщувалися споруджені в скелі келії монахів і настоятеля. З церкви починався потайний хід, що виводив з міста в долину. Навіть дорога в місто вирублена в породах гірського плато. Окрім печерних споруд, на території мису знаходились наземні будівлі, які розпізнаються в рельєфі ґрунту й окремих залишках стін. До найбільших наземних споруд Мангупа належать цитадель, храм на честь св. Костянтина та Олени, який був споруджений у VI ст. та перебудований у XIV ст. (розміри 31,5 на 26 м), а також палац останніх володарів князівства Феодоро (XIV–XV ст.). На жаль, збереглися тільки невеликі рештки колись величних будівель. Слід відзначити тісний взаємний зв'язок між поверхневими й підземними об'єктами міста, який простежується через функціональне доповнення одне одного, спільні архітектурні елементи, будівельні матеріали, технологічні засоби. Розкопки показали, що людина вперше з'явилася на плато у мідно-кам'яну та бронзову добу (5 тисяч років тому). Знайдена кераміка таврів І тисячоліття до Р. Х. У IV–V ст. виникло поселення алано-готів, яке перебуває у тісних зв'язках з грецьким Херсонесом. У другій половині V ст. за ініціативою візантійської адміністрації на Мангупському плато зводяться перші укріплення. У центрі міста будується базиліка. У VII-ІХ ст. Мангупське місто у візантійських джерелах згадується під іменем Дорос як столиця князівства Дорі (Трубачов припускав, що топоніми «Дорос» та Дорі походять від слова праіндійского походження «Дорант», яке означає «печерна країна» або «країна, що багата печерами») — Кримської Готії. Тут знаходиться Готська єпархія. 80-ті рр. VIII ст. Хазарський каганат захоплює Дорос. Це спровокували антихазарське повстання на чолі з єпископом Іоанном Готським, яке було придушене. У середині XIV ст. місто отримало назву Феодоро, яке стало столицею однойменного пізньовізантійського князівства. Наприкінці XIV ст. місто було розорене військами Тамерлана (Тимура) XV ст. — розквіт Феодоро. У місті зміцнюються оборонні споруди, реконструюються базиліка, цитадель та палац правителя, збільшуються «печерні» церкви та монастир. Зростає значення князівства Феодоро, не тільки в південно-західному Криму, але і в християнському світі, разом з цим, зростає і місто. 1426 року Мангупська княжна Марія вийшла заміж за майбутнього трапезундського (і останнього) імператора Давида Комнина. 1472 року Мангупська княжна Марія була видана за господаря Молдови Стефана. Московський князь Іван III у 1474-75 роках вів перемовини з князем Феодоро Ісааком — про шлюб свого сина з Мангупською княжною. Були контакти князівства також і з київським князем Семеном Олельковичем. 1475 р. Феодоро було захоплено османськими військами. Це була остання столиця залишків Візантійської імперії, що підкорилася туркам. Турки перебудували фортецю, яку перейменували на Мангуп (або Мангуп-Кале — фортеця Мангуп). До 1774 роки Мангуп був центром кадилика. З кінця XV ст. у Мангупі залишається турецький гарнізон та невелике поселення караїмів. 1774 р. турки залишили фортецю. 1792 р. поселення покинули останні мешканці — громада караїмів. Під час облоги Севастополя німецькими військами на Мангупі знаходився пункт спостереження Е.Манштейна.

Mangup - średniowieczne miasto-twierdza w zachodniej części Krymu na Ukrainie w pobliżu Bakczysaraju. Było największym skalnym miastem Krymu, zajmowało 90 ha powierzchni. Zbudowano je na płaskowyżu, z trzech stron ograniczonym urwiskami o wysokości 70 m, a z czwartej strony trzema głębokimi wąwozami. Leży na wysokości 584 m n.p.m. W początkowym okresie Mangup nazywano Doros, a w XIV - XV w. - Teodoro. Założone pod koniec VI w. n.e. jako twierdza Cesarstwa Bizantyjskiego, na miejscu istniejących od III w. n.e. nieufortyfikowanych wsi. Wtedy też zbudowano dużą bazylikę. W latach 80. VII w. n.e. zajęte przez Chazarów, którzy stracili miasto na rzecz Bizantyjczyków w połowie IX w. Od końca X w aż do połowy XIV w. miasto mocno podupadło i nie odgrywało większej roli. W połowie XIV w. stało się stolicą państewka Teodoro i zaczyna się jego bujny rozwój, przejawiający się m.in. powstaniem dużej ilości budowli reprezentacyjnych i wojskowych. Po zdobyciu i złupieniu miasta pod koniec XIV w. przez wojska Timura miasto zostaje szybko odbudowane w latach 20. XV w., powstaje wtedy drugi mur obronny, a cytadela, bazylika, pałac władców Teodoro zostają odnowione i powiększone. Zdobyte przez Turków w 1475 i przekształcone w turecką twierdzę, stopniowo podupada. Pod koniec XVI wieku Mangup opuszczają prawosławni chrześcijanie i pozostaje tylko turecka załoga i duża społeczność Karaimów. W 1792 miasto zostaje opuszczone przez Karaimów, w związku z likwidacją garnizonu tureckiego i od tej pory pozostaje w ruinie. Głównymi zabytkami Mangupu są: mur obronny z VI w. n.e., wielokrotnie przebudowywany i rozbudowywany; ruiny największej w górskim Krymie bazyliki chrześcijańskiej, zbudowanej w VI w. n.e., istniejącej do XVI w.; ruiny pałacu władców państwa Teodoro z XV w. n.e.; ruiny cytadeli zbudowanej w XIV-XV w.; klasztor skalny z XV w.; cmentarz karaimski z XV - XVIII w.