Chufut-Kale is a medieval city-fortress in the Crimean Mountains that now lays in ruins. It is a national monument of Crimean Karaite culture just 3 km (1.9 mi) east of Bakhchisaray. Researchers are not unanimous as to the time of the town’s appearance. Some of them consider it to be a Byzantine fortress founded in the 6th century. Others are of the opinion that the fortified settlement appeared in the 10th-11th centuries. During the early period of the town’s history, it was mainly populated by Alans, the most powerful of a late Sarmatian tribes of Iranian descent. They began penetrating the Crimea from the 2nd century AD. Settling down in the mountainous Crimea, the Alans adopted Christianity. In written sources the cave town is mentioned in the 13th century under the name of Kyrk-Or (Forty Fortifications). This name lasted until the mid-17th century. In 1299 the Tatar horde of Emir Nogai raided the Crimean peninsula. Kyrk-Or was among the sacked towns. Having seized the town, the Tatars quartered their garrison in it. At the turn of the 15th century, Tatars settled Karaite craftsmen in front of the eastern line of fortifications and built a second defensive wall to protect their settlement, and thus a new part of the town appeared. In the 15th century the first Crimean Khan, Hadji-Girei, realizing the fortress’ advantages, turned the old section of the town into his fortified residence. After the defeat of the Golden Horde, the Crimean Khanate became considerably stronger. The significance of Kyrk-Or as a stronghold declined, and the Crimean Khan, Menglis-Girei, moved his capital to Bakhchisarai. The old town remained a citadel of Bakhchisarai and a place of incarceration for aristocratic prisoners. In the mid-17th century Tatars left Kyrk-Or. Only Karaites and several Krymchak families remained living there due to anti-Jewish restrictions on stays in other towns of the Crimean Khanate. Tatars considered Karaites to be Jews, hence the town gradually acquired the name of Chufut-Kale, which in Turkic meant “Jewish fortress” with negative and scornful meaning. After the Crimea’s conquest and its inclusion into the Russian empire, the fortress inhabitants were permitted to live anywhere in the Crimea. From that time on, Chufut-Kale was deserted. By the mid-19th century the town ceased to exist. There are many legends concerning the place. According to one, it was called "Qırq Yer" because the khans Meñli Giray or Tokhtamysh, the founders of the city, brought with them forty Karaite families, and in their honor called it the "Place of Forty". Another legend, fostered by the Karaites to show the antiquity of their sect, says that Karaites were brought there from Persia at the time of the first Exile. The early settlers of the city exercised great influence upon their neighbors, the Khazars. The ḥakam Abraham Firkovich, who was very skilful in falsifying epitaphs and manuscripts, pretended to have unearthed at the cemetery of Chufut-Kale tombstones dating from the year 6 of the common era, and to have discovered the tomb of Sangari, which is still shown by the Karaites. According to Harkavy, however, no epitaph earlier than 1203 can be seen at the cemetery of Chufut-Kale, called "Vale of Jehoshaphat"; and the tombs do not belong to Karaites, but to the old Rabbinite settlers called Krymchaks. Chufut-Kale, however, existed as early as the seventh century. Abu al-Fida mentions it under the name "Qırq Yer".

Czufut-Kale – skalne miasto i średniowieczne miasto-twierdza w zachodniej części Krymu na Ukrainie odległe o 2,5 km od Bachczysaraju. Nazwa w języku Tatarów krymskich oznaczała "twierdzę żydowską" (çufut — Żyd, qale — twierdza). Zachowały się także inne dawne nazwy miasta – Dżuft Kale, Kyrk Jer lub Kyrk Or. Przez znaczną część swoich dziejów (od XVI wieku) zamieszkane w większości przez Karaimów. Położone jest na szczycie góry stołowej, od zachodu, południa i północy ograniczonej urwiskami wysokości 10 – 30m. Całe miasto ma 46 ha, przy czym największa część (36 ha) była niezabudowana i służyła jako schronienie dla bydła. Obszar zabudowany zajmował tylko wschodnią część płaskowyżu i obejmował stare miasto o powierzchni 7 ha i nowe miasto (3 ha), powstałe w XV w. Początki twierdzy sięgają końca VI wieku n.e. Dane o pierwszych wiekach historii osady są bardzo skromne i często sprzeczne. Prawdopodobnie początkowo była to graniczna strażnica bizantyjska – Fulli [potrzebne źródło], choć są też źródła mówiące, iż była to twierdza miejscowych Alanów, którzy w tym czasie podlegali cesarstwu bizantyjskiemu. Według niektórych źródeł w kolejnych stuleciach gród znalazł się pod kontrolą Połowców [potrzebne źródło] – z tego okresu pochodzi nazwa Kyrk Er (Kyrk Or), co po tatarsku znaczy 40 umocnień. W 1299 po oblężeniu z użyciem machin oblężniczych miasto zostało zdobyte i splądrowane przez Mongołów dowodzonych przez chana Nogaja. Później ponownie zasiedlone przez Alanów, przypuszcza się że było centrum ich państewka, choć zapewne pod wasalną zależnością od Tatarów Złotej Ordy. W latach 40. XIV w. miasto przechodzi pod bezpośrednie rządy Tatarów, którzy od razu budują tu meczet. Po utworzeniu w XV w. Chanatu Krymskiego w Czufut-Kale ustanowiono stolicę nowego państwa, budując siedzibę chanów, zakładając medresę i rozbudowując meczet. Dość szybko rolę stolicy zaczęła przejmować osada w dolinie poniżej twierdzy, a w 1532 ostatecznie przeniesiono dwór chański i stolicę do nowowybudowanego pałacu w Bachczysaraju. W Czufut-Kale zostaje głównie społeczność karaimska oraz mniejsza ormiańska, jest tam też arsenał chański, więzienie dla znaczniejszych jeńców chana, zaś fortyfikacje utrzymywane były w stanie gotowości, gdyż naturalnie niedostępne plato traktuje się jako punkt schronienia i oporu mieszkańców Bachczysaraju w razie ataku wroga. W 1778 miasto opuszczają Ormianie. Wcielenie Krymu do Rosji powoduje upadek Bachczysaraju, a tym bardziej Czufut-Kale i większa część Karaimów w XIX w. stopniowo przenosi się do innych miast, pozostali zaś wymierają, tak że na przełomie XIX/XX w. miasto było już niezamieszkane. W tym też okresie opuszczona osada przyciągała licznych turystów, w tym rodzinę carską, dla której wybudowano w 1897 dom, w którym mogła odpoczywać. Adam Mickiewicz opisał swą podróż do skalnego miasta w Sonetach krymskich, w wierszu Droga nad przepaścią w Czufut-Kale. Jerzy Hoffman zrealizował tu scenę do filmu Pan Wołodyjowski , w której młody Nowowiejski organizuje zasadzkę na Azję Tuhaj-bejowicza, chcąc się zemścić za śmierć ojca oraz hańbę siostry i narzeczonej.

Чуфу́т-Кале́ (крим. Çufut Qale, «Юдейська Фортеця») — середньовічне місто-фортеця в гірському регіоні Криму, за 3 км на схід від Бахчисараю, тепер у руїнах. Виникло в V–VI століттях (можливо, під назвою Фулли). Від найдавнішої частини міста (старе місто) залишилися донині головна стіна і арка X століття. За часів панування половців місто отримало назву Кирк-Єр. У 1299 році фортецю було захоплено та розграбовано армією ординського еміра Ногая. Заселяли його в той час переважно алани. В часи створення Кримського Ханства, стало столицею першого хана Хаджі I Ґерайя. Після укріплення при владі ханів, столицю було перенесено в літній палац в Бахчисараї. У XIV столітті в місті поселилися караїми і створили тут свій ремісничо-торговельний осередок (нове місто). У добу Кримського ханства Кирк-Єр був місцем ув'язнення військовополонених начальників. Саме в цей період місто отримало сучасну назву завдяки тому, що більшість його населення становили караїми (караїмська релігія — це особлива форма юдаїзму). В середині XIX століття караїми переселилися до Бахчисараю та Євпаторії, і Чуфут-Кале спорожніло. У західній давнішій частині збереглися численні печери, руїни мечеті, мавзолей дочки ординського хана Тохтамиша Джанике (1437 року), два караїмські храми (кенаси). У східній частині був монетний двір, де за часів ханства карбували кримські монети, і чимало житлових будинків. Серед архітектурних пам'ятників, що збереглися, слід відзначити оборонну стіну Х століття, яка будувалася з трьох шарів (бокові стіни — з добре оброблених вапнякових блоків, а простір між ними був заповнений грубим ламаним каменем, скріпленим вапняним розчином). Загальна товщина стіни сягала 5 м. Зберігся мавзолей XV століття, у якому міститься гробниця дочки хана Тохтамиша Данини-ханум, а також руїни мечеті й дві кенаси. Підземна частина представлена значною кількістю старих печер, а також приміщеннями господарчого призначення. Цікаво, що, незважаючи на високу стійкість породного масиву, в камерах створювали підпірне кріплення у вигляді вапнякових стовпів. Місто існувало до середини XIX століття. В період бойових дій і блокування фортеці ворогом воду отримували з облогової системи гідротехнічних споруд. Вона являє собою вертикальний колодязь діаметром від 1,8 до 2,2 м впродовж 45 м; на глибині 25 м до нього примикає підземна галерея квадратного перетину 2 на 2 м, яка полого піднімається на висоту 30 м. Майже по всій її довжині вирубані ступені. На місці виходу галереї на поверхню була вежа, складена з крупних квадрів. Нижче за галерею (на глибині 27 м) колодязь розширюється майже до 5 м за рахунок пологого спуску — вирубаних в скельному масиві гвинтових сходів, що йдуть від порталу галереї в глибину колодязя. Припускають, що ця система служила не тільки для прихованого підходу до води. При необхідності в ній могли сховатися безліч людей. Не виключено і культове призначення підземної споруди в нижній частині колодязя Тік-кую.