The Janowiec Castle was built for Mikolaj Firlej in the early sixteenth century. Later that century the architect Santi Gucci turned it into a manneristic residence combining features of both a castle and a palace. Later extensions and re-designs added Baroque and Rococo traits to the building's exterior and interiors. A Baroque chapel was erected in the courtyard in the mid-seventeenth century. Since the early years of the nineteenth century the Janowiec Castle started to deteriorate and before long fell into ruin. The innovatory restoration project embarked upon in 1988 envisaged leaving substantial parts of the Castle in permanent ruin. The reconstruction of the other areas of the Castle involved meticulous re-creation of architectural detail as well as - for the first time ever - of colours used on the Castle walls, in particular with regard to the colourful stripes and figures of halberders on the gates and on the western wing. This unconventional approach of the restorers has elicited response ranging from admiration to condemnation, but has nevertheless made the Janowiec Castle truly worth visiting. The restored interiors house exhibitions telling the history of the Castle, of its renovation and of the development of the art of defence. A few rooms have been decorated and furnished as they would have been in the seventeenth and eighteenth centuries, and these form the Castle Interiors Museum. The sixteen hectare [forty acre] park surrounding the Castle is also home to the Open Air Architecture Museum with manor and farm buildings moved here from the area of Lublin. Visitors may see a wooden Baroque manor house from 1760, a granary, a depository, a coach station and an administration building. The reconstructed interiors of the manor house include a hall, drawing room, dining room, landlady's and landlord's rooms, and a library. There is a garden, a driveway with a flower bed, walking paths, an entrance gate with the porter's lodge, and a chapel. The granary houses an ethnographical exhibition showing household equipment, folk costumes, and crafts. http://culture.pl/

Перша згадка про Замок датується Janowiec розташування привілеїв Сигізмунда Старого з 1537 років. Bastejowe припущення був зведений Петро Firleja пальто Lewart в роки 1526-1537, ймовірно, на місці більш ранніх укріплень. З початку фортеці складався з тієї ж області, сьогодні, тільки з півночі в більш пізні часи був замінений на більш обширної вежі будівлі czeladnymi. Форма Замок Firlejs адаптовані до місцевих умов, розтягується вздовж поворотних пагорбів передня сторона рів, що відокремлює його від решти частини пагорба. Від інших сторін захистити його крутий укіс. З боку рову, замок був укріплений важче - на північній стороні був великий бастіон, платних воріт була розташована в сторожка висотної будівлі відповідає житлових функцій і захист, і на південній стороні був менше вежа. В середині північної і південної стін були ще дві житлові башти оборони. Припущення звузилися далі на захід і закінчили це було невеличке приміщення в південно-західному куті. Ймовірно, це частина замка від найбільших веж південної і північної на захід був економічний характер. Основними будівельними блоками, що був використаний був місцевий камінь, але тут і там використовуються, щоб закінчити стіни цегли. Після смерті Петра Firleja замок перейшов у спадок до його сина Ендрю став її тільки сидіння. Він зробив серйозні зміни в цитаделі, пристосовуючи його в якості резиденцій. Робота з розширення почав в 1565 році доручено одному з найвідоміших архітекторів у Польщі під час Ренесансу Санті Гуччі. Замок був розділений на комерційної і житлової стіни, яка в поєднанні існуючий північної башти південної забезпечує комунікації між новобудов. Було зведено два крила палацу - один з північної башти великому бастіону в північно-східному кутку, другий з південної вежі будівельного сторожці. Від двір південне крило було аркади, вікна відкривається вид на вулицю мають склепінні арочні. Два нових крила на зовнішній стороні увінчалися горищі. Після смерті Андрія Firleja в 1585 проживав у замку коротко Dulscy Przegonia герб. Після того як вони перейшли в руки Тарлоу. Вони побудували інший крила стіни, залишивши тільки північну сторону суду нижчої інстанції. Між сторожці і східному крилі бастіону створеної, в яких також розглядаються ту ж територію бастіону. З двору крила, який мав опорні монастирі, і від рову віконних прорізів з Ренесанс obramieniami і простих декоративного живопису, що зображують солдатів. Від південної вежі до західного кінця Тарлоу припущень, побудованих розширення південному крилі часів Ендрю Firleja, і зберегти єдиний зовнішній вигляд фасаду ліквідованого аркові віконні рами Firleja палац. Кути на південному сході і південному заході від замка на місці більш раннього будівлі зведені башти і круглими баштами. Замість нинішньої економічної секції була перетворена в представника палацу, в зв'язку з північної башти був замінений досягнення подальшого поза стінами будівель людську. У 1654 році замок став власністю Любомирських. Навколо 1664 вони принесли в Дрок Тильман Гамер, який розробив каплиці, встановленої для них в стіні, що відокремлює замок два двору. У 1783 році замок був куплений Микола Піесковскі Любомирський пальто Junosza і проживав там до своєї смерті в 1803. Це був кінець розквіту Janowiec проживання. Замок був покинутий і почав погіршуватися, наступні власники Janowiec визнав, що витрати на підтримання такої великої припущення є занадто великими. Замок до 1928 року служив в якості джерела будівельного матеріалу. Тоді купив Леона Козловського, який до Другої світової війни почалася реконструкцій стіни. На жаль, руйнування війни zmarnotrawiły ледь почали ремонт. Леон Козловський залишився власником замку в часи польського народу, але невдалих спроб з відновлення. У 1975 році він продав замок в музей Казимежі. У 1976 році він почав тривалістю до 90-х років захисні готують падіння від подальшого пошкодження. У 1993 році було прийнято рішення відновити частину крил і створити в них готель, кафе, музеї та культурний центр.

Pierwsza wzmianka o zamku janowieckim pochodzi z przywileju lokacyjnego Zygmunta Starego z 1537 roku. Bastejowe założenie wzniesione zostało przez Piotra Firleja herbu Lewart w latach 1526-1537 prawdopodobnie na miejscu wcześniejszych fortyfikacji. Od początku istnienia warownia obejmowała ten sam obszar co dziś, jedynie od północy w późniejszych czasach zastąpiono wieżę bardziej obszernymi zabudowaniami czeladnymi. Zamek Firlejów kształtem dostosowany do warunków terenowych, rozciągnięty wzdłuż cypla wzgórza frontem zwrócony jest w stronę fosy oddzielającej go od reszty wzniesienia. Z pozostałych stron chroniły go strome skarpy. Od strony fosy zamek był obwarowany najmocniej - po północnej stronie znajdowała się wielka basteja, przejazd bramny mieścił się w wieżowym budynku bramnym spełniającym funkcje mieszkalne i obronne, a z południowej strony znajdowała się mniejsza baszta. W połowie długości murów północnego i południowego znajdowały się jeszcze dwie wieże mieszkalno-obronne. Założenie zwężało się dalej na zachód i zakończone było niewielkim budynkiem w narożniku południowo-zachodnim. Prawdopodobnie ta część zamku od dużych wież południowej i północnej w kierunku zachodnim miała charakter gospodarczy. Głównym budulcem jakiego użyto był miejscowy kamień, ale gdzieniegdzie wykorzystano do wykończenia murów cegły. Po śmierci Piotra Firleja zamek przeszedł w spadku na jego syna Andrzeja stając się jego jedyną siedzibą. Dokonał on w warowni poważnych zmian dostosowując ją do pełnienia funkcji rezydencji. Prace nad rozbudową rozpoczęte w 1565 roku powierzył jednemu z wybitniejszych architektów działających w Polsce w epoce renesansu Santi Gucciemu. Zamek został podzielony na część gospodarczą i rezydencjonalną murem, który połączył dotychczasową północną wieżę z południową zapewniając komunikację między nowymi zabudowaniami. Wzniesione zostały dwa skrzydła pałacowe - jedno od wieży północnej do wielkiej bastei w narożniku północno-wschodnim, drugie od wieży południowej do budynku bramnego. Od strony dziedzińca skrzydło południowe posiadało arkady, okna wychodzące na zewnątrz zostały sklepione łukowo. Oba nowe skrzydła od strony zewnętrznej zwieńczone zostały attyką. Po śmierci Andrzeja Firleja w 1585 roku w zamku krótko rezydowali Dulscy herbu Przegonia. Po nich przeszedł w ręce Tarłów. Wznieśli oni kolejne skrzydła pozostawiając mur jedynie od północnej strony mniejszego dziedzińca. Między budynkiem bramnym a basteją powstało skrzydło wschodnie, które objęło również samą basteję. Od strony dziedzińca skrzydło to posiadało filarowe krużganki, a od strony fosy otwory okienne z renesansowymi obramieniami oraz prostą dekorację malarską przedstawiającą pieszych żołnierzy. Od wieży południowej do zachodniego krańca założenia Tarłowie wznieśli przedłużenie skrzydła południowego z czasów Andrzeja Firleja, a dla zachowania jednolitego wyglądu tej elewacji zlikwidowali łukowe obramienia okien pałacu Firleja. W narożach południowo-wschodnim i południowo zachodnim zamku na miejscu wcześniejszej baszty i budynku postawili okrągłe wieże. Miejsce dotychczasowej części gospodarczej przekształciło się w reprezentacyjny pałac, w związku z tym wieżę północną zastąpiono sięgającą dalej poza mury zabudową czeladną. W 1654 roku zamek przeszedł na własność Lubomirskich. Około 1664 roku sprowadzili oni do Janowca Tylmana z Gameren, który zaprojektował dla nich kaplicę wzniesioną przy murze oddzielającym dwa dziedzińce zamkowe. W 1783 roku zamek od Lubomirskich odkupił Mikołaj Piaskowski herbu Junosza i rezydował w nim do śmierci w 1803 roku. Na tym skończyły się czasy świetności janowieckiej rezydencji. Zamek został opuszczony i zaczął niszczeć, kolejni właściciele Janowca uznawali, że wydatki na utrzymywanie tak wielkiego założenia są za duże. Zamek do 1928 roku służył za źródło materiału budowlanego. Wtedy zakupił go Leon Kozłowski, który przed drugą wojną rozpoczął remont murów. Niestety zniszczenia z końca wojny zmarnotrawiły ledwo rozpoczęte prace remontowe. Leon Kozłowski pozostał właścicielem zamku w czasach Polski ludowej, ale zaniechał prób odbudowy. W 1975 roku sprzedał zamek na rzecz Muzeum Kazimierza Dolnego. W 1976 roku rozpoczęto trwające do lat 90-tych prace zabezpieczające ruinę przed dalszymi zniszczeniami. W 1993 roku zdecydowano się odbudować część skrzydeł i stworzyć w nich hotel, kawiarnie, muzeum oraz ośrodek kulturalny.

Мощные, будоражащие взгляды туристов, старинные руины огромного замка возвышаются в Яновце над Вислой (Люблинское воеводство), напротив удивительного города Казимеж Долны. Еще каких-то 50 лет назад, в 70-х годах прошлого столетия, этот молчаливый свидетель истории Речи Посполитой был частной собственностью некоего Леона Козловского. Гостеприимный хозяин, в прочем, с радостью принимал многочисленных туристов в своих владениях, с удовольствием водил их по полуразрушенным залам и рассказывал страшную легенду о Черной Даме. Строительство яновецкого замка инициировал в первой половине XVI века Миколай Фирлей герба Леварт – гетман коронный и краковский кастелян. Его дело было продолжено сыном Петром, воеводой Люблина. В качестве строительного материала были использованы кирпич и камень. Строительные работы закончились в 1537 году, а само здание – исполняло функции как жилищные, так и оборонительные. Благодаря удачному месторасположению (на высокой насыпи, окруженной с трех сторон обрывами) замок в Яновце считался одной из самых неприступных крепостей Речи Посполитой. Легенда о Черной Даме Как только над замком засветит ярким пятном полная Луна, на его стенах появляется призрак Черной Дамы. Это – несчастная Хелена Любомирская. Дочь богатых родителей влюбилась в обычного, бедного рыбака. Естественно, родители были против и всячески старались оградить семью от подобного позора, не придумав ничего более бесчеловечного, как заточить бедняжку в одной из башен. За несколько месяцев заточения, Хелена не только не отказалась от своих чувств, но и посмела покончить жизнь самоубийством, сбросившись с окна башни прямо во двор. Вопреки церковным канонам, отец настоял, чтобы тело его несчастной дочери было похоронено в местной церкви, но с тех пор призрак несчастной Хелены Любомирской бродит в каждое полнолуние по замку. В 1927 году, яновецкий замок (точнее – то, что от него осталось за многие годы) был выкуплен инженером Леоном Козловским – последним польским князем. По задумке нового владельца, здание должно было быть подвергнуто комплексной реставрации. Этому помешали несколько факторов: слишком огромный капитал, требующийся для восстановления замка и начало II Мировой войны. Но что интересно! Даже после окончания войны Козловский так и остался единственным владельцем яновецкого замка! Пожалуй, это самый беспрецедентный случай в истории послевоенной Польши, когда все, без исключения, объекты мгновенно передавались в распоряжение новоиспеченного правительства. И только в 1975 году Козловский, наконец-то поняв, что восстановление такого грандиозного сооружения ему не под силу, соизволил продать замок Надвислянскому музею за 1 миллион злотых. На протяжении всего периода своего существования, замок в Яновце был «сценой» для многих важных исторических происшествий. Во второй половине XVI века его неоднократно посещал Ян Кохановский – знаменитый польский драматург. В начале XVII века стены замка стали свидетелями перемирия, заключенного между мятежным воеводой Кракова Миколаем Зебжидовским и королем Сигизмундом III Вазой. В 1672 году, когда коронный гетман Ян Собеский пытался собрать армию для защиты страны от турецко-татарской навалы, в Яновце гостил король Михал I Корибут Вишневецкий. Короля как-то мало волновала угрожающая ситуация и он. В окружении своей свиты, предавался пирам, застольям и прочим безобразиям. В турецко-татарские набеги он не верил, а множественные стычки Собеского с вражескими отрядами – считал мифом. И только четкая позиция Собеского и поддержка шляхты помогла отвратить от Речи Посполитой позорное уничтожение. http://www.rech-pospolita.ru/