Mariyinsky Palace is the official ceremonial residence of the President of Ukraine in Kiev and adjoins the neo-classical building of the Verkhovna Rada (parliament) of Ukraine. It is a Baroque palace on the hilly bank of the Dnieper River. The palace was ordered to be constructed in 1744 by the Russian Empress Elizaveta Petrovna, and was designed by Bartolomeo Rastrelli, the most famous architect working in the Russian Empire at that time. One of the students of Rastrelli, Ivan Michurin, together with a group of other architects, completed the palace in 1752. Empress Elizabeth, however, did not live long enough to see the palace. The first royal figure to stay in the palace was Empress Catherine II, who visited Kiev in 1787. In the late 18th and early 19th centuries the palace was the main residence of Governors-General. In the early 19th century, the palace burned down in a series of fires. Roughly half a century later, in 1870, Alexander II of Russia had the palace reconstructed by the architect Konstantin Mayevsky, using old drawings and watercolours as guide. It was then renamed after the reigning Empress Maria Alexandrovna. By her wish, a large park was established off the southern side of the palace. The palace was used as a residence for visiting members of the imperial family until 1917. During the years of the Russian Civil War in 1917-20, the palace was used as the Kiev revkom headquarters, particularly during the Kiev Bolshevik Uprising. In the 1920s the building belonged to an agricultural school, soon after which it became a museum. The Mariyinsky was badly damaged in World War II, and restored at the end of the 1940s. Another major restoration was completed in the early 1980s.

Маріїнський палац у Києві зведено в 1750–1755 роках за зразком палацу, який проектував Бартоломео Растреллі для Олексія Розумовського, фаворита імператриці Єлизавети Петрівни. Під час відвідування Києва 1744 року Єлизавета сама обрала для нього місце. Спорудженням палацу керував видатний російський зодчий Іван Федорович Мічурін. Йому допомагали відомі архітектори М. Васильєв, П. Нейолов, Ф. Нейолов, М. Сальников та інші. Головний фасад Маріїнського палацу «дивиться» на Маріїнський парк, закладений 1874 в пейзажному стилі. Алеї цього парку — звивисті, наче «вписані» в ландшафт. З протилежного боку палацу — Міський (Царський) Сад, закладений 1748 року на основі старовинного виноградного саду (заснованого ще Петром I). Його стиль — переважно класичний регулярний: мережа прямих алей, що перехрещуються під прямими кутами. Палацовий комплекс має строго симетричну композицію. Головний двоповерховий корпус і одноповерхові бічні флігелі утворюють широке подвір'я. Архітектура палацу вирішена у стилі бароко: чітке планування, виразне компонування об'ємів, багата пластика фасадів, що проявилася в пишних формах коринфського ордера, рустуванні стін, розкреповці карнизів, ажурному парапеті і ліпленні наличників вікон. У фарбуванні палацу використані типові для російського бароко кольори: бірюзовий для стін, світло-жовтий для колон та карнизів, білий для ліплення і балюстрад. Все це надає споруді святкового й урочистого вигляду. Протягом своєї багаторічної історії палац неодноразово реконструювався. Найзначнішу реконструкцію було здійснено у 1868–1870 роках після великої пожежі, що у 1819 році знищила дерев'яний другий поверх і всі парадні приміщення (упродовж 1830-х – 1860-х років нижній поверх палацу та флігелі були використані з комерційною метою закладом штучних мінеральних вод). При відновленні палацу надбудували цегляний поверх, фасади наситили новими пластичними деталями за мотивами творчості Растреллі, а інтер'єри переробили в формах класицизму з елементами бароко і ренесансу. Роботи проводились під керівництвом академіка архітектури Карла Маєвського за участю Олександра Шіле. Рік їхнього закінчення (1870) викарбуваний римськими цифрами у картуші на фасаді, зверненому в парк. До Жовтневої революції палац був резиденцією царської родини. В період подорожі по Україні тут разом зі своїм почтом зупинялась імператриця Катерина II. У палаці жили також військовий губернатор, полководець М.Голенищев-Кутузов і герой Франко-російської війни 1812 року М.Раєвський. Під час Першої світової війни з 1915 року в Палаці перебувала мати імператора Миколи II Марія Федорівна, яка керувала відправкою санітарних потягів та лікуванням поранених солдат. В палаці Марія Федорівна і дізналася про зречення Миколи II в 1917 році, після чого переїхала до Криму. Палац дуже потерпав у період Німецько-радянської війни: бомба, що влучила в нього, зруйнувала центральну частину будівлі. У 1945–1949 роках палац відбудували під керівництвом українського архітектора П.Альошина, і з цього часу він став місцем урочистих прийомів. Тривалий час київський палац був відомий як Царський. Лише з 1950-х років за ним закріпилася назва «Маріїнський», запозичена від Маріїнського парку, найменованого під час заснування на честь Марії Олександрівни, дружини Олександра II. У 1979–1982 роках, після ретельних дослідницьких робіт, палац реставровано переважно у формах архітектури кінця XIX століття. Упорядкування території виконано на основі креслення, схваленого свого часу Б.Растреллі. Форма фонтанів, рисунок зелених насаджень мають традиційний для XVIII століття характер. Фонтани прикрашено парними скульптурними композиціями — копіями скульптур середини XVIII століття, які зберігаються у музеях країни. З вестибюля палацу на другий поверх, де розташовані парадні зали, ведуть мармурові сходи. Темно-червоний килим, що устеляє їх, підкреслює атмосферу особливої урочистості. У центральній частині палацу міститься великий Білий зал, поєднаний з вестибюлем високими арочними прорізами. З двох боків до нього примикають Зелена вітальня та Бенкетний зал. Центральну частину будівлі, що звернена на парадний двір, пронизує анфілада невеликих затишних залів. Інтер'єри кожного приміщення Маріїнського палацу мають свій неповторний вигляд, створюваний цілим комплексом засобів художньої виразності, серед яких особлива роль належить колірному вирішенню. Колорит Білого та Бенкетного залів, Зеленої та Блакитної віталень побудований на домінуючій ролі одного кольору. Решта приміщень вирішена у складних і несподіваних поєднаннях кольорів. Один із залів — Зал бароко — реставратори відновили у характерних для інтер'єрів Растреллі формах. Обрамований вигадливими позолоченими орнаментами штучний мармур у поєднанні зі світло-коричневими площинами стін, орнаменти карниза й облямування дверних прорізів, щедро оздоблений камін з великим дзеркалом над ним створюють враження вишуканості. Важливими елементами художнього оформлення палацу є предмети декоративно-прикладного мистецтва, що належать переважно до другої половини XIX століття, а також меблі і люстри (старовинні й виконані сучасними майстрами в дусі XVIII–XIX століть), картини відомих майстрів живопису, створені як у минулому, так і в наш час. У деяких залах збереглися невеликі фрагменти настінного живопису, виконаного художником К.Алліауді в 2-й половині XIX століття, і реставровані у 1982 році. Чудова паркетна підлога палацу створена під час останньої реставрації. Складена з цінних порід дерева, вона вражає красою малюнка і досконалою майстерністю виконання. У Маріїнському палаці проходили урочисті державні події — нагородження, прийоми, вручення вірчих грамот Послами іноземних держав, саміти і зустрічі офіційних делегацій на найвищому рівні. У червні 2007 року розпочалася реконструкція палацу, яку сподівалися завершити до 2011 року, проте за станом на кінець 2014-го вона ще триває.

Pałac Maryjski w Kijowie, znany również jako Maryński (ukr. Маріїнський палац, Mariinśkyj pałac) - barokowa rezydencja położona w Kijowie na prawym brzegu Dniepru, w pobliżu siedziby Werchownej Rady, należąca do Kancelarii Prezydenta. Pałac został zbudowany w latach 1744-52 na zlecenie carycy Elżbiety, według projektu włoskiego architekta Rastrellego przy współudziale jego uczniów pod kierownictwem Iwana Miczurina. Pierwszą koronowaną głową, której noga stanęła w pałacu, była jednak dopiero Katarzyna II w 1787 roku. Od końca XVIII wieku pałac był wykorzystywany jako siedziba generał-gubernatora kijowskiego. W XIX wieku założenie pałacowe podupadło na skutek licznych pożarów, dopiero w 1870 roku zostało zrekonstruowane na zlecenie cara Aleksandra II przez architekta Konstantego Majewskiego. Nazwa pałacu wywodzi się od małżonki ówczesnego cara Marii Aleksandrowny, na której życzenie pałac uświetniono od strony północnej parkiem. Do 1917 roku kompleks służył jako rezydencja dla zagranicznych gości cesarstwa. W latach 1917-20 pałac wykorzystywano jako główną kwaterę wojskową. Po przejęciu władzy przez bolszewików w budynku umiejscowiono Wyższą Szkołę Rolniczą, później gmach służył jako muzeum.