Chęciny Royal Castle was built in the late 13th century in Chęciny, Poland. It fell into ruin in the 18th century and remains in that state to this day. The construction of the fortress probably began in the late 13th century. It is certain that the castle existed in 1306, when king Władysław I the Elbow-high gave it to the Archbishop of Kraków, Jan Muskata. A year later, under the pretext of detection of a plot against the royal power, the castle returned to the king. It played a significant role as a place of concentration of troops departing for war with the Teutonic Knights. After the death of Władysław the Elbow-high the stronghold was enlarged by Casimir III the Great. At that time Chęciny become a residence of the king's second wife Adelaide of Hesse. In following years it was also a residence of Elisabeth of Poland, Queen of Hungary, Sophia of Halshany and her son Władysław III of Varna and Bona Sforza. Later it was used for many years as a state prison. Among imprisoned here were Michael Küchmeister von Sternberg future Grand Master of the Teutonic Knights, Andrzej Wingold, Jogaila's half-brother and Warcisław of Gotartowice. In the second half of the 16th century, the castle began to decline. In 1588 the parliament ordered to transfer the castle's inventories to the Chęciny Church and in 1607, during the Zebrzydowski Rebellion the fortifications and buildings were partially destroyed and burned. The castle briefly regained its former glory due to reconstruction initiated by Stanisław Branicki, starost of Chęciny, but in 1655-1657 it was almost completely destroyed by Swedish-Brandenburgian and Transylvanian troops. The destruction was completed in 1707 during another Swedish occupation. Then, the last residents left the castle. Over the next century the medieval walls become a source of building material for local villagers.

Nie ma pewności, co do fundatora i czasu powstania warowni chęcińskiej. Dokument Bolesława Wstydliwego z 1275 roku wymienia jako właściciela Chęcin biskupa Mikułę, natomiast w 1306 roku Władysław Łokietek obiecał przekazać istniejący zamek biskupowi Janowi Muskacie. Na pewno zamek powstał między tymi dwoma datami wzniesiony przez biskupa Mikułę lub Jana Muskatę, któremu później zamek miał być nadany. Możliwe, że do nadania nie doszło, gdyż w 1307 roku Łokietek sam wydał na zamku dokument, a rok później zamek stał się siedzibą starosty Wacława. Od tego czasu stanowił ważny ośrodek władzy królewskiej. W 1310, 1318 i 1331 roku odbywały się tu zjazdy książąt i szlachty polskiej, z których ostatni uważany jest za pierwszy polski sejm. W początkach swojego istnienia zamek miał plan wydłużonego wieloboku zbliżonego do prostokąta z cylindrycznymi wieżami w środku krótszych boków. Z jednej strony wieży wschodniej znajdowała się brama wjazdowa, z drugiej stał dostawiony do zewnętrznej części muru obwodowego jednopiętrowy budynek. Później, za czasów Kazimierza Wielkiego, przy północnym murze powstał mieszkalny budynek o planie prostokąta, a bramę wzmocniono przedbramiem, nad którym umieszczono kaplicę. Obie kamienne wieże zostały nadbudowane cegłą. W XV wieku zamek rozbudowano otaczając zachodnią część wzgórza murem z krenelażem. Powstał w ten sposób zamek dolny, którego murów w północno-zachodnim narożniku broniła czworoboczna wieża, a reszta zachodniej kurtyny zajęta była przez budynek z furtą prowadzącą poza mury zamkowe. Pozostałą część zabudowy zamku dolnego tworzyły drewniane budynki gospodarcze umiejscowione wzdłuż obwodu murów. Na zamku górnym w tym okresie zmodernizowano budynek mieszkalny oraz bramę wjazdową. W budynku po południowej stronie wieży umieszczono skarbiec zamkowy, do którego złożono przeniesione z Gniezna kosztowności archidiecezji gnieźnieńskiej dla ochrony przed Krzyżakami. Po wygaśnięciu dynastii Jagiellonów zainteresowanie zamkiem spadło, a prowadzone w XVI wieku prace budowlane ograniczały się do powierzchownych napraw. W 1588 roku z zamku przeniesiono do kościoła w mieście księgi ziemskie, zniszczenie dosięgło warownię w 1607 roku, kiedy po zdobyciu przez rokoszan zebrzydowskich zamek został spustoszony i podpalony. W 1610 roku odbudowy podjął się Stanisław Branicki, któremu przyznano starostwo chęcińskie. Podczas potopu szwedzkiego wojska Rakoczego w 1657 roku zniszczyły zamek, nadal jednak potem użytkowany przez starostę. Kolejne zniszczenia szwedzkie z 1707 roku były już na tyle poważne, że zamek został opuszczony i stan ruiny się pogłębiał. Po drugiej wojnie światowej pozostałości zabezpieczono jako trwałą ruinę i udostępniono zwiedzającym.

Хенцинский замокТочной информации о дате появления замка Хенцины нет ни в письменных, ни в каких-либо других первичных источниках. Предположительно, строительство этого сооружения началось в конце XIII - начале XIV века. Некоторые источники дают основание понять, что основателем замка был Вацлав II, чешский король. Впервые в письменных источниках крепость в Хенцинах упоминается в 1306 году. С ним вместе перечисляются еще одиннадцать близлежащих деревень. В это время замок становится центром владычества короля, так как в данной местности был раскрыт заговор, и королю требовалась защита и охрана, которую могли обеспечить стены крепости. В 1318-1325 году в городе появляется сокровищница (в восточной части), в которой хранится королевская казна и строится много жилья. В Хенцине проводились встречи рыцарства и другие важные мероприятия. Опасаясь нападения врагов, архиепархия Гнезно перевозит сюда свою казну. Когда в июне 1331 года в Хенцине сын короля был назначен управляющим Великой Польши, было принято решение вступить в борьбу с Тевтонским орденом. Это историческое решение принималось на съезде рыцарей. Данное событие считается началом польского парламентаризма. После смерти Владислава Короткого замок перешел Казимиру Великому. С этих времен крепость становится резиденцией королевской семьи. Замок значительно расширили, и он стал неприступной цитаделью, которую никто не смог завоевать более 250 лет. Сюда «в наказание» сослали бесплодную жену Казимира Великого - Аделаиду. Во время Ягеллонского правления в замке построили тюрьму, в которую в 1386 году заключили брата Владислава Ягелло – Эндрю Винголда, восставшего против короля. После Грюнвальдской битвы сюда были заточены многие рыцари тевтонского ордена. Позже, после битвы на Коморских островах сюда попал магистр тевтонского ордена Михаэль фон Штернберг. В 1465 году в замке был большой пожар, и после этого крепость понемногу стала приходить в упадок. В середине шестнадцатого века в замке был второй пожар. Но наибольшие разрушения цитадели датируются семнадцатым веком. В 1607 году во время вооруженного восстания Зебжидовского крепость разграбили и сожгли. Управляющий Хенцинами Станислав Браницкий проводит реконструкцию замка, но она недолго выдержала, так как в 1655 году сюда пришли шведы со своим союзником – князем Трансильвании Джордем Ракоци и его войсками, и снова разрушили крепость. С этих пор здание перестает быть резиденцией губернаторов, его забросили окончательно в 1707 году. В 1787 году Хенцин переходит во владение короля Станислава Августа Понятовского. Замок перестает выполнять свою основную оборонную функцию и постепенно растаскивается местными жителями, использующими камень стен в качестве строительного материала. Во Второй Мировой Войне советские войска использовали руины замка в качестве наблюдательного пункта. В это время одну из башен повредило артиллерийским огнем. Значительную часть каменных стен разобрали для строительства дорог. После Войны замок частично восстанавливали, в 1948-49 годах - башни, а в 1959-60 годах – стены. На сегодняшний день руины королевского дворца являются важным и интересным памятником. Ежегодно в стенах замка бывает множество туристов. Уникальная городская застройка и расположение замка ставит перед посетителями интересные задачи по исследованию и изучению таинственного здания. Рядом с Хенцином лежит пещера «Рай». Спелеологи считают ее легко доступной. В ней могут побывать даже маленькие дети. В пещере отлично продумано и проложено освещение – оно выделяет из мрака особые, характерные детали. Чаще всего это сталактиты, всевозможных форм, колонны сталагмитов, каскады и интересные подземные озера. Со свода пещеры свисает множество сталактитов, иногда на квадратный метр приходится до 200 единиц. Многих туристов приводит в восхищение натеки, чрезвычайно редко встречающиеся на планете. Это шарообразные, перламутрового цвета формы, которые называют «пещерным жемчугом». Открыт вход в пещеру был в 1963 году. Однако спустя некоторое время из-за несчастного случая, в ходе которого чуть не погибли люди, вход закрыли, во избежание новых трагедий. В 1964 г. пещера вновь была открыта студентами Геологического Колледжа Кракова. Очарованные красотой подземных залов они назвали это место «Раем». В 1966 г в пещере был проложен маршрут и измерена ее длина. С 1968 г. «Рай» объявляют заповедником природы, а с 1972 г. пещера открывается для туристов. Защищает ее Комитет, специально созданный для охраны пещеры. http://calapolska.ru/attractions/korolevskij-zamok-hencin-i-peshhera-raj

При під'їзді до невеликого міста Хенціни складно не помітити величні вежі, що відкидають довгі тіні з вершини скелястого пагорба. Ця трійця мовчазних стражників Свєнтокшиської землі належить колишній королівській резиденції, від якої залишилися лише мальовничі руїни. Середньовічному Хенцінському замку, який лежить на шляху з Кракова до Варшави, довелося відігравати не останню роль в польській історії, виступаючи то неприступною фортецею, то надійним сховищем королівської скарбниці, то темницею для знатних в'язнів. Після декількох жорстоких воєн 17 століття напівзруйнований замок опинився на довгий час занедбаним, і тільки реставрація, що почалася в останні десятиліття, подарувала Хенцінському замку шанс на відродження його колишньої слави. Найбільш вірогідною датою початку будівництва фортеці в поселенні Хенціни є кінець 13-початок 14 століття, коли королем Польщі був син чеського короля Вацлав II з династії Пржемисловичів. У письмових джерелах згадка про замок зустрічається в документах 1306 року, коли Владислав Локетек після раптової смерті Вацлава II повернувся з вигнання і зайняв Краків, обіцяючи при цьому віддати у володіння краківському капітулу Каструм (фортецю) Хенціни разом з прилеглими селами. Проте вже влітку 1307 року Владислав, запідозривши краківського єпископа Яна Мускату у змові, відбирає фортецю назад і перетворює її на важливий політичний і військовий центр країни. У першій половині 14 століття до Хенцінського замку кілька разів з'їжджалися на раду малопольські і великопольські лицарі, сановники і чиновники, що, на думку деяких істориків, стало зразком для створення згодом польського сейму. У 1318 році, побоюючись набігів тевтонських лицарів, архієпископ Яніслав відправив на зберігання в замок казну і святині з Гнезненського кафедрального собору, який багато століть грав роль духовного центру Польщі. Побудована в замку при Владиславі Локетку каплиця також нерідко була сховищем королівської скарбниці. У 1331 році під стінами Хенцінського замку зібралося військо, яке спрямувало звідси на криваву битву з тевтонцями під Пловцями. Після смерті Владислава Локетка замок успадкував його син Казимир III Великий, при якому Хенцінський замок був значно розширений і укріплений. Саме в цей період над замком зметнулися вгору потужні вежі, які стали символом могутності королівської влади. Сам Казимир надавав перевагу Вавельському замку, але Хенцінському замку вистачало й інших сановитих власників. Так, на кілька років замок перетворився на резиденцію другої дружини короля, Аделаїди Гессенської, поки в 1356 році Казимир не розірвав цей шлюб через відсутність потомства. У 1370 році замок став належати сестрі Казимира III, Ельжебеті Локетковні, яка на правах регента кілька років правила Польським королівством. У кінці 14 століття, коли на польський престол зійшов Владислав II Ягелло, в Хенцінському замку була споруджена темниця, куди незабаром потрапив його зведений брат, князь Андрій Ольгердович, який входив в коаліцію супротивників короля. У 1410 році, після розгрому тевтонців в Грюнвальдській битві і в битві при Короново в підземеллях Хенцінського замку опинилося чимало полонених знатних лицарів, зокрема майбутній Великий магістр Тевтонського ордена Міхаель Кюхмайстер фон Штернберг. У 1425 році під час епідемії чуми в Хенцінському замку рятували малолітнього сина Ягелли, майбутнього короля Владислава III Варненчика. У 1465 році на території замку сталася величезна пожежа, після якої фортеця відновлювалася досить довгий термін. У другій половині 16 століття, напередодні свого від'їзду з Польщі, в замку проживала вдова Сигізмунда I, королева Бона Сфорца, яка вивезла до Італії незліченні багатства. За однією з легенд, під вагою двох десятків возів звалився старенький міст над річкою Чарна-Ніда неподалік від замку і скарби королеви донині поблискують на дні річки в променях заходу сонця. А дух самої королеви раз по раз блукає по Хенцінському замку в надії знайти помічника, який дістав би її скрині ... Незабаром після втечі Бони Сфорца в замку сталася ще одна пожежа, після якої замок втратив своє значення і перебував у такому занедбаному вигляді, що в 1588 році було прийнято рішення про передачу архівів графства із замку в приходську церкву. У 1607 році під час повстання Зебжідовського Хенцінський замок був захоплений повстанцями, які завдали великої шкоди старовинній будівлі, зруйнували арсенал і укріплення. Через кілька років хенцінський староста Станіслав Браницький взявся за відновлення замку, який в цей період добув вид аристократичної резиденції в дусі пізнього Ренесансу. У роки «шведського потопу» замок постраждав від військ Карла X, а потім від армії трансільванського князя Дьєрдя II Ракоці, який виступив союзником шведського короля. У 1707 році Хенцінський замок знову став здобиччю шведської армії, яка розграбувала і підпалила його, після чого напівзруйнована будова остаточно занепала. Останній раз гармати на стінах замку стріляли в липні 1787 року під час почесного салюту на честь короля Станіслава Августа Понятовського. Після Третього поділу Польщі замок став належати австрійцям, яких абсолютно не дбала доля цієї старовинної будови. Місцеві жителі також не втрачали можливість поживитися на руїнах замку будівельними матеріалами для своїх осель. Про необхідність відновлення замку в якості історичного об'єкта заговорили в 1840-х роках, коли в Хенціни прибула делегація, що займалася інвентаризацією польських пам'яток історії та архітектури. Про долю старовинного замку були опубліковані кілька статей в журналах і газетах, до числа яких належить і відкритий лист прославленого письменника Генрика Сенкевича. Перші реставрації були проведені в Хенцінському замку в 1880-х роках, проте роботи просувалися дуже повільно. У роки Першої світової війни на вершині пагорба в одній з веж замку російські війська влаштували спостережний пункт, який під час обстрілу був знищений разом з вежею. Відбудову замку було продовжено вже після Другої світової війни, в 1948-49 роках, коли в замковому комплексі знову здійнялися вгору високі вежі. В кінці 1950-х років були частково відновлені стіни замку, а через 10 років поблизу замку знімали великі батальні сцени для відомого фільму Єжи Гофмана «Пан Володиєвський». Навесні 2013 року почався черговий етап реконструкції Хенцінського замку, в ході якого археологи виявили фундамент вежі, раніше невідомої і можливо найстарішої із існуючих будов замку. Під час екскурсії по замку можна наочно побачити, як відрізняються за кольором і будівельним матеріалам частини замкових будівель, які добудовувалися в різні століття: початкові стіни з місцевого сірого вапняку згодом збільшувалися за допомогою світлого пісковика і червоної цегли. Замковий двір оточений 9-метровою фортечною стіною з бійницями для воїнів, в одній з частин стіни можна побачити виступаючий ганок, на якому відбувалися страти. Територія замку ділиться на дві частини – Верхній замок і Нижній замок, званий ще Предзамче. Частина Верхнього замку захищена двома вежами і мурованими стінами завтовшки в 2 метри, а Нижній замок являє собою просторий двір-дитинець, що завершується чотирикутною вежею і воротами з готичними арочними прорізами. Посередині замкового дитинця можна побачити глибокий отвір, який видовбано в скельній породі на глибину до 100 метрів. Історики припускають, що колись цей колодязь був пов'язаний підземним ходом із замковою церквою Св. Варфоломея, яка розташована біля самого входу в замок, поруч з В'їзною брамою. Зі Східної вежі, на якій влаштований оглядовий майданчик, можна окинути поглядом мальовничі околиці замку: старовинне містечко Хенціни, порослі лісом кручі Свентокшиських гір і далекі вершини польських Татр. У замку часто проводять костюмовані заходи, присвячені різним історичним подіям, а любителям яскравих вражень припаде до душі нічна екскурсія по замку, овіяна особливим таємничим колоритом. https://castles.today