72 km from Lviv is a mining town Chervonograd, formerly Kristinopolem. It was named in honor of his wife (Christine), founder of the city - Feliks Kazimierz Potocki. It is also the family Potocki palace, built in the 18th century baroque and classicism by Italian architect Rico de Tirrendzheli. The once-glittering palace of luxury. Today he was cast into a branch of the Lviv Museum of religion . The building is damaged by fire and is under restoration. However, several exhibitions open. The empty halls of the palace keep the memory of a tragic love story. Young Count Stanislaw Potocki was in love with Gertrude Komarovsky. But his parents had dreamed of another party for her son. The couple wed in secret. Gertrude was waiting for the firstborn. But the young wife of Count kidnapped by order of his father. She drove to the monastery. Cries of girls tried to muffle pillow and unhappy gasped. In another version, she was strangled specifically. The body of the beloved Count thrown into the hole. After her death, Stanislav tried to commit suicide. Then Stanislav was married twice. First time - the per Josephine Mnishek. After her death he married a second time graph for love on courtesan Sophia de Witt. In honor of her famous arboretum laid Stanislav Sofievka in Uman. But after the death of the Count on his chest was found a portrait of Gertrude. http://ua.igotoworld.com/

Pałac Potockich w Czerwonogrodzie – powstał jako wspaniała barokowa rezydencja w pierwszej połowie XVIII wieku, według projektu Pierre'a Ricauda de Tirregaille'a i odznaczał się wyjątkowo bogatymi wnętrzami. Obiekt zdewastowany podczas I wojny światowej był niezamieszkany, a jego remont nie został ukończony przed wybuchem II wojny światowej. Pałac w Czerwonogrodzie w okresie ZSRR pełnił funkcję muzeum ateizmu. W ostatnim czasie pałac częściowo odnowiono i umieszczono w nim małe muzeum regionalne. Wokół pałacu w XVIII wieku założono wspaniały park w stylu włosko-francuskim z licznymi kanałami, stawami i fontannami. Obecnie po parku nie ma już śladu, na jego terenie zbudowano stadion piłkarski, szkołę i inne obiekty.

Палац у м. Червонограді – пам’ятка архітектури місцевого значення. Палац побудований у 1756 - 1760 роках власником міста (тоді називалося - Кристинопіль) Франциском Салезієм Потоцьким. Він, будучи воєводою Київським, Кристинопільський палац перетворив у свою резиденцію. Проект належав французькому архітектору П’єру Ріко де Тірреджеллі (Тірґайль), який пізніше був архітектором пруського короля Фрідріха Великого. За взірець було взято королівський палац у Вілянуві під Варшавою. За часів Франциска Салезія палац вважався справжньою перлиною архітектури, що поєднував два стилі: бароковий, мода на який поволі починала згасати, і ранній класицизм, що лише починав завойовувати Європу. Кристинопільський палац зовні нагадував шестикутник. Його передня будівля – брамний корпус (тепер на цьому місці головне приміщення СШ №4) з двох сторін, зліва і справа, з’єднувався з палацом довгими і злегка ззовні вигнутими партеровими крилами (від лівого крила залишилася його зовнішня стіна, яка є перебудованою і пристосована як мур). Таким чином творився єдиний палацовий комплекс із внутрішнім двором. Комплекс був одноповерховим, лише центральна частина палацу була двоповерховою. Великим «салоном» і окрасою палацу був парк у французько-італійському стилі. Польські історики вказували, що Кристинопільський парк наслідував парки Версалю і в ньому просліджувався вплив Анджея ле Норте. Площа парку була майже 11 моргів (понад 6 гектарів). Водні атракції – канали, басейни, фонтани займали 30 % від загальної території парку. Клумби з квітами та прекрасна скульптура на міфологічні теми довершували красу прекрасного парку. Різниця між проектом і теперішнім виглядом палацу є значною, що пояснюється частою зміною його власників у ХVШ-ХХ ст., які були не в змозі утримувати його на належному рівні, численними пожежами та пізнішими перебудовами. Залишки цієї краси ще можна було побачити у 1951 році, коли Кристинопіль ввійшов до складу СРСР. Протягом 60-х років комплекс був остаточно зруйнований: знищено все, крім будівлі власне самого палацу, яка всередині зазнала перебудови у зв’язку з перебудуванням приміщення під школу. На більшій, центральній, частині парку (понад 2 га) розміщено стадіон «Гірник», частину займає спортивний майданчик СШ №4, а решта території - замоклий луг. Палац Потоцьких на сьогодні є єдиною пам’яткою палацової архітектури середини ХVІІІ ст. на теренах півночі Львівської області. Тому одним з пріоритетних завдань є реставрація палацу, відтворення шляхетного духу та репрезентативного вигляду, що надало б йому цінності як туристичному об’єкту. З грудня 1989 року у палаці розміщується Червоноградська філія Львівського музею історії релігії. Червоноградська філія Львівського музею історії відіграє значну роль в культурному житті міста Червоногруда та північного регіону Львівщини (Сокальський та Радехівський райони). Музей розпочав свою діяльність у 1980 році в недіючих на той час церкві і монастирі оо. Василіан. Працівники музею активно займаються виставковою, просвітницькою, науковою, а також дослідницькою роботою, пов’язаною з історією релігії та краю. Екскурсії проводяться у п’ятьох виставкових залах. Один із них використовується під довготривалі виставки, теми яких найактуальніші. На даний час це виставка «Історія Кристинополя ХУІІ-ХІХ ст.». Інші зали використовуються під тимчасові виставки, у яких експонуються виставки з власних фондів та з фондів інших музеїв, творчих спілок, приватних колекцій, персональні виставки художників України і міжнародні виставки. Виставковий зал (у ХІХ ст. це був бальний зал), з огляду на чудову акустику, використовується також для проведення концертів, на які запрошуються як знані артисти, так і місцеві музичні колективи. Однією з форм роботи музею є проведення «Днів музею» у навчальних закладах, на підприємствах м. Червонограда і на теренах північного регіону Львівщини, під час яких наукові працівники читають лекції, проводять експонування пересувних виставок та надають методичну допомогу. Тематика лекцій надзвичайно різноманітна: релігієзнавчі, краєзнавчі, мистецькі, історичні, науково-пізнавальні тощо. Значна частка музейної роботи припадає на пошук, придбання і зберігання предметів культу, стародруків, творів сакрального та декоративно-ужиткового мистецтва, предметів побуту, архівних матеріалів, творів сучасного мистецтва. За 30 років існування музею зібрано понад 10 тисяч експонатів основного та науково-допоміжного фондів. Основу колекції музею складають твори українського сакрального мистецтва XVII-XIX ст. Гордістю колекції є ікони XV-XVІ ст. При музеї працюють художники-реставратори, основним завданням яких є консервація та реставрація пам’яток музейної збірки: ікони, скульптура, стародруки, різьблення, тканина, предмети давнього побуту. http://vishnevskij.com.ua/

(04335) 2-24-70, 2-29-01

-

-