The legends that have collected around Gubkiv castle during the centuries of the fortress’ existence shed light on the dark areas of its long history. The village near which it is located over the river often changed its name over the years, but that did not help it protect itself from Tartar invasions. Ancient chronicles mention the castle, the local town church, and the owners of the fortress – the princes of Semashko – for the first time in 1504, after one of the nomads’ regular raids. The fortress existed long before that, however: in the 10th-13th centuries the wooden fort, not yet fortified with stone, already peered out across the river. Archeologists have only recently discovered the remains of the princes’ castle. Legends, however, last longer than wood. One legend indigenous to the area tells of the love one of the princes’ daughters had for a commoner who lived on the Sluch’s opposite bank. The prince prohibited the lovers’ relationship and locked his daughter in the castle’s highest tower. But at night the boy and girl turned into falcons and flew out to meet each other. The old prince cursed them when he learned about this, driving the ill-fated lovers to settle in the nearby hills, which became known as the called Sokokolyni (Falcons’) Mountains after them. Other legends describe a mysterious tunnel to Kniazh Hill that was used during emergencies by the Semashko princes and the other owners of Gubkiv, the powerful princes Danylovych. This tunnel, it is said, starts near the deep well in the castle yard. Other legends concern vaults full of mythic gold. For centuries rumors of these treasures kept local Indiana Jones types on their toes trying to dig them up with picks and spades. Whether they found anything we do not know, while those who do will not tell. Thick walls and looming towers are not always sufficient protection against unbidden guests: In 1596, the Cossacks conquered Gubkiv castle. In 1708, the Swedes arrived. The Scandinavians ransacked the premises, and were helped by the plague in subduing the town – according to data from 1727, only 38 houses remained in Gubkiv after the pestilence hit. Now, however, a town that had been famous for its fairs, with boatloads of people and goods arriving via the Sluch, found its economy wiped out. In 1729 the survivors moved to the Sluch’s other bank and founded a new settlement called Ludvypil. The castle, which had stood empty since 1708, began to fall into disrepair and decay. The fortress’ southern tower stood longer than the others, and even now it remains in the best condition. Gubkiv’s former residents rebuilt the wooden church of Paraskeva, the belfry and bells of which had been cast by Volyn craftsmen. The church stood for 250 years, only to be burnt to the ground in 1943 by the invading Nazis. Today a new church is being built, the third one in the same location. Today Castle Hill, which rises 32 metres over the Sluch, belongs to the Nadsluchanska Switzerland (“Switzerland on the Sluch”) Regional Park. The views the castle ruins command are simply breathtaking. The fresh air that wafts forth from the surrounding forests inebriates the visitor like a good wine, and heals as well as any medicine. You begin to understand here that whether the old prince hid golden ingots in his vault is not so important. A more important treasure is the chance to come to Nadsluchanska Switzerland and fall in love with its beauty. http://castles.com.ua/

Губківський замок — руїни фортеці поблизу села Губків у Березнівському районі Рівненської області на правому березі річки Случ. Знахідки експедиції Ю. М. Нікольченка у 1974 році доводять, що перший дерев'яний замок виник тут ще в Х—ХІІІ столітті, але його разом з поселенням знищила монголо-татарська навала. За версією краєзнавця Олександра Цинкаловського, яку він висловив в дослідженні «Стара Волинь і Волинське Полісся», кам'яна фортеця з'явився тут у XV ст. Перша згадка про замок відноситься до 1504 року, коли його, поселення, і призамкову церкву вщент зруйнували татари. З початку XVI ст. володіли місцевим замком магнати Семашки. В «Историко-статистическом описании церквей и приходов Волынской епархии» Теодоровича є відомості про Губківський замок і його власників. «Село Губків під назвою містечка Хубкова Луцького повіту як володіння каштеляна Брацлавського, старости Луцького, Володимирського підкоморія Олександра Семашка» згадується в актах від 7 березня 1596 року та в акті від 10 січня 1596 року. Першим відомим Семашком, який володів замком, був Богдан Михайлович, ковельський староста, що помер у 1545 році. Його син, Олександр Семашко був знаним на Волині феодалом. Він відзначився своєю відвагою в битві 1537 року під Дубном і один з перших на Волині, за сприяння єзуїта Гербста, перейшов у католицьку віру. З того часу серед населення Волині про нього пішла недобра слава католика-фанатика, ворога православної віри і свого народу. Олександр Цинкаловський вважає, що його син помер у 1618 році і похований в єзуїтському костелі у Луцьку. Губків згадується також в актах від 1596 року у свідченнях возного про те, що замок був взятий сотнею війська Григорія Лободи під час повстання Наливайка. З XVII ст. замок перейшов до родини Даниловичів, а від них — до Цетнерів. Тоді вже в замку був свій бургомістр і лавники (члени міської управи). В 1704 році, під час Північної війни проходячи через Губків, російські війська Петра І зовсім сплюндрували містечко і знищили замок, а 1708 року шведи остаточно зруйнували замок, після чого він не відбудовувався. Замок у Губкові за композицією і пропорціями вважався одним з найдосконаліших у волинській школі оборонних комплексів. Споруда була подібна до трапеції в плані, мала чотири кутових вежі зі стрільницями, в'їзну браму і підйомний міст, У дворі знаходилися житлові і господарські будівлі. На подвір'ї замку залишився глибокий колодязь, змурований з каміння. Під замком були льохи та в'язниця. Тепер на 30-метровій замковій горі, що піднімається над Случем, видно залишки замку. До наших днів дійшли лише частина стін та декілька башт. Крім того там можна побачити і засипаний замковий колодязь. Руїни розміщуються над стрімким схилом і рікою відокремлено від інших будівель. На наш час Замкова гора входить до Надслучанського регіонального ландшафтного парку.

Zamek w Hubkowie – renesansowy zamek wybudowany w XV wieku w Hubkowie. Jego pierwszymi właścicielami byli Siemaszkowie, którzy mieli tu główną siedzibę. Zamek wzmiankowany w kronice z 1504 roku, więc prawdopodobnie późniejszy postawiono na miejscu warowni zniszczonej przez Tatarów. Zamek w stylu renesansowym zbudowany został w 1613 r. przez Konstantego Siemaszkę. W 1629 r. właścicielem zamku był Stanisław Daniłowicz, ożeniony z Maryną, córką Mikołaja Siemaszki, ostatniego z rodu włodarza grodu. W 1676 r. zamek, wniesiony jako wiano, należy do Jana Cetnera a później w drodze ugody rodzinnej przechodzi na własność Teofili żony Józefa Potockiego. Zamek był zamieszkały do 1708 r., kiedy to (podczas III Wojny Północnej ostatecznie został zniszczony przez wojska szwedzkie. Potoccy nie odbudowywali już założenia tylko przenieśli się do pobliskich Siedliszcz i tam zbudowali nową siedzibę. Zamek niszczał. Za czasów Mikołaja Siemaszki zamek stał na dwóch przeciwległych górach, połączonych ze sobą mostem. Otoczony był murami obronnymi i basztami ze strzelnicami. Na dziedzińcu znajdowała się studnia a pod całymi zabudowaniami zamku ciągnęły się murowane lochy, które prawdopodobnie stanowiły przejście do rzeki. T. J. Stecki w 1879 r. tak pisze w Wieku o zwaliskach zamku: odłamy baszt, obwodowe mury, a w nich ślady strzelnic, wszystko tak dobrze zachowane, że nawet rozporządzenie komnat jeszcze gdzieniegdzie widoczne. Jedna baszta od wschodu najwznioślejsza, oba swe piętra zachowała, dachu tylko na niej brakuje. W ogólności ruiny te przedstawiają się niezmiernie efektownie i malowniczo. Pod koniec XIX w. stały jeszcze baszty i mury obronne a także widoczne były pozostałości pomieszczeń mieszkalnych.