Yeni-Kale (Ukrainian: Єні-Кале; Russian: Еникале; Turkish: Yenikale; Crimean Tatar: Yeñi Qale, also spelled as Yenikale and Eni-Kale) is a fortress on the shore of Kerch Strait near the city of Kerch. Yeni-Kale was built by Ottoman Turks in 1699–1706 on the Kerch peninsula that belonged to the Crimean Khanate. The name Yenikale means New Fortress in Turkish (yeni - new, kale - fortress). The fortress was built under the guidance of Goloppo, who was an Italian convert to Islam. Several French engineers also took part in the construction. Yeni-Kale was armed with powerful cannons and took an important strategical place on the coast of Kerch Strait. The fortress occupied area of 25,000 m² and had two powder-magazines, arsenal, water reservoir, living houses, bath-house and mosque. About 800 Turkish and 300 Crimean Tatar soldiers were garrisoned in Yeni-Kale. The weak spot of the fortress was a lack of drinking water in the area, so an underground water-pipe was made to bring water from a source located several kilometres away from the fortress. Yeni-Kale also served as a residence of the pasha. During the Russo-Turkish War of 1768–1774 the Russian Army invaded Crimea in the summer of 1771. Though reinforcements from the Ottoman Empire had arrived beforehand, the Turks decided to abandon Yeni-Kale. Russian units under command of general Nikolay Borzov entered the fortress on 21 June 1771. Abaza Muhammad Pasha who was a commandant of Yeni-Kale fled to Sinop and the sultan sentenced him to death for the number of military failures. After the Treaty of Küçük Kaynarca in 1774, Kerch and the fortress of Yeni-Kale were ceded to Russia. The fortress became a part of the Kerch-Yenikale city municipality of the Taurida Governorate. In the 19th century the fortress was used by Russians as a military hospital. Since the 1880s Yeni-Kale was completely deserted. Today ruins of Yeni-Kale is often visited by tourists. The neighboring district of Kerch also is named Yeni-Kale.

Єні-Кале — турецька фортеця на березі Керченської протоки в північно-східній частині міста Керч. Разом з фортецями Перекоп та Арабат захищала Крим від нападів з півночі та сходу, а також контролювала Керченську протоку. Єдина пам'ятка військово-оборонної архітектури на території України, що відображає рівень фортифікаційного мистецтва західної Європи початку XVIII (18) ст. Деякі археологи вважають, що фортеця знаходиться на місці давньогрецького міста Парфенон. Після вигнання італійців з Криму в 1470-х рр. Керч завоювали турки-османи. Місто не мало оборонних мурів. З кінця XVII(17) ст. у кримські справи починає активно втручатися Російська імперія. У 1696 р. російські війська узяли турецьку фортецю Азов. 1699 р. російська флотилія, яка складалася з 10 кораблів, великої кількості галер і козачих чайок, з'явилася перед турецьким гарнізоном у Керченській протоці, що було певним військовим тиском на Туреччину. У 1700 р. у Стамбулі було підписано перемир'я, за умовами якого Росія отримала Азов і припиняла сплачувати данину Кримському ханові. Турки вжили термінові заходи із зміцнення керченських берегів. У 1699 р. розпочато зведення фортеці під загальним керівництвом італійця-мусульманина Голоппо та за технічною допомогою французьких військових інженерів. Місце було обрано вдало. Корабель, через неможливість виконати маневр, прирікали на згубний вогонь берегових батарей. У 1703 р. будівництво фортеці, яка отримала назву «Єні-Кале» («Нова фортеця»), в основному було завершено. Відтепер тут розташувався головний штаб турецької оборони причорномор'я. Нова фортеця мала форму неправильної трапеції, 50-ти метровими бічними стінами — напівбастіонами. Єні-Кале був розрахований на 2-тис. гарнізон. Однак там знаходилося понад однієї тис. вояків: 700 турецьких солдатів та 300 татарських добровольців, що вербувалися з найближчих сіл. Платню солдати отримували із султанської скарбниці. Усередині фортеці знаходилися два порохові склади, арсенал, казарми, водяний резервуар, мечеть і лазня. Гарнізонним начальником був Паша́ у чині визиря. Під час Російсько-турецької війни 1768–1774 рр. гарнізон Єні-Кале був значно підкріплений присланою із Стамбулу флотилією з 12 шістдесяти-гарматних кораблів, близько 90 галер, на яких знаходилося до 12 тис. солдатів. Однак 1771 р. Єні-Кале була без бою захоплена російською армією. У 1774 р. за Кючук-Кайнарджийським договором Керч і Єні-Кале були передані Росії. Єні-Кале втратила військове значення, і в 1835 р. на її території розмістився військовий шпиталь. Під час Кримської війни 1853–1856 рр. фортеця була частково відремонтована, встановлено декілька берегових батарей. 12 травня 1855 р. російський гарнізон вступили у бій з англійською ескадрою, що увійшла до Керченської протоки. Але гармати не могли влучити у ціль, тому російське командування віддало наказ висадити порохові льохи і залишити позиції. У 1880 р. Єні-Кале остаточно втратила своє значення. У другій половині XX ст. Єні-Кале був поставлений на облік пам'яток архітектури. За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 1438 осіб (745 чоловічої статі та 693 — жіночої), з яких 1336 — православної віри.

Twierdza Jenikale (ros. Ени-Кале, krymski Yeñi Qale) – nadmorska twierdza zbudowana w latach 1699-1706 przez Turków, położony na północny wschód od centrum współczesnego Kerczu. Twierdza Jenikale (w języku tureckim - Nowa Twierdza) została wybudowana na wschodnim wybrzeżu półwyspu Kerczeńskiego przez Turków. Twierdza została wybudowane przy pomocy francuskich architektów. Twierdza zajmowała powierzchnię około 25 tysięcy metrów kwadratowych. Na jej terenie znajdowały się dwie prochownie, arsenał, zbiornik wody pitnej, koszary na ponad 1000 żołnierzy wraz z łaźniami oraz meczet. Garnizon składał się z około 800 Turków oraz 300 Tatarów Krymskich. Twierdza służyła także za siedzibę paszy. W czasie wojna rosyjsko-tureckiej (1768-1774), armia rosyjska w 1771 roku weszła na Krym, twierdza Jenikale została opuszczona przez Turków i 21 czerwca 1771 roku zajęta przez wojska rosyjskie. W 1774 roku w wyniku traktat w Küczük Kajnardży kończącego wojnę Kercz oraz twierdza Jenikale zostały przekazane Rosji. W XIX wieku twierdza była używana jako szpital wojskowy i opuszczona w 1880 roku. Od tego czasu systematycznie była niszczona.